Учням.

Як стати успішним у навчанні?

1. Зрозумій, що навчання — це твій особистий вільний вибір і що воно потрібне не батькам, не викладачам, а саме тобі.

2. Пам’ятай: освіта — це не те, чого тебе вчать, а те, чому ти вчишся сам. Лише самостійне пізнання насправді цінне. Уроки, лекції, семінари та інше лише сприяють самоосвіті.

3. Серед своїх однокласників шукай таких друзів, котрі могли б стати твоїми партнерами в навчанні.

4. «Не знати — не соромно, соромно — не спитати». Навчися не боятись запитувати, якщо тобі щось незрозуміло. Запитання пробуджують свідомість, загострюють думку. Краще бути в постійному пошуку, ніж погоджуватися, не розуміючи. Запитальне ставлення до життя—позитивна риса особистості.

5. Учись учитися. Принцип 20 на 80 стверджує: 20 % зусиль, витрачених на раціональну організацію своєї діяльності (зокрема навчальної), забезпечують 80 % успіху.

6. Будь гідним довіри і не працюй тільки через те, що хтось тебе контролює! Навчися сам контролювати себе. Живи ініціативно. Сам знаходь для себе справу і не чекай, доки тебе попрохають чи примусять! Навчися випереджати прохання.

Як швидко виконати домашні завдання?

Став чіткі цілі.
Якщо цілей багато, то обери з них одну — найважливішу — і скеруй усі зусилля, щоб її досягнути. Потім досягай інших цілей. Не буває двох однаково важливих завдань — завжди можна визначити пріоритетність. Усі поставлені цілі мають бути реально досяжними.

Склади план на день.
Навіть найпростіший план дає більше вільного часу на улюблене заняття. Щовечора плануй наступний день. Роби це в письмовій формі — на паперових чи електронних носіях. Дотримуйся принципу «від загального до конкретного», тобто плануй від більшого до меншого.
Ділися своїми планами на день з батьками Підказки найближчих людей завжди стануть у пригоді.

Визнач строки.
Поставлених цілей слід досягати у конкретні строки. Для кожного завдання визначай кінцевий строк виконання. Встановлюй дедлайн для будь-якої справи, щоб не довелося виконувати недороблені справи в незапланований час. Обов’язково враховуй результати зробленого раніше й аналізуй використаний робочий час. Це дасть змогу виявити помилки й знайти способи усунення наслідків цих помилок.

Розбивай роботу на частини Свої записи у плані доповнюй малюнками, схемами, символами-скороченнями. На другий-третій день планування в тебе будуть улюблені позначки, які ти часто використовуватимеш надалі. Завдяки їм ти скоротиш витрати на хронометраж до 5— 7 хвилин на день! Починай з коротких завдань, бо вони допомагають зрушити з мертвої точки. Як казав Конфуцій, шлях у тисячу миль починається з першого кроку.

Як реагувати на глузування?

Глузування, обзивання — один з найбільш неприємних аспектів дорослішання, але істина полягає в тому, що деякі діти отримують образ, насміхань на свою адресу значно більше, ніж повинні були би. Ми у змозі вжити певні заходи, щоби знизити ймовірність того, що станемо мішенню для насмішок і словесних образ.

Найкращий спосіб — це навчитися реагувати на глузування таким чином, щоб відбити в задираки все бажання знову дражнити.
У цій статті пропонуються деякі з найбільш ефективних стратегій дотепних і гідних реакцій на глузування й обзивання. При цьому завдання полягає в тому, щоби вибрати найбільш комфортну для себе. Пам’ятайте: те, що допомагає одному, може не допомогти іншому. Необхідно навчитися грамотно й ефективно доносити свою стратегію до опонента.

Виберіть стратегію реакції на образи та видаляйте жало з насмішок:

• Ставте глузування під питання. «Чому ти так кажеш?», «Чому ти кажеш, що я тупий або товстий, і цим ображаєш мене?»
• Надішліть своєму кривдникові переконливе послання «я хочу». «Я хочу, щоб ти залишив мене у спокої» або «Я хочу, щоб ти перестав дражнити мене». Хитрість полягає в тому, щоб висловити це твердим упевненим голосом, не мимрить, щоби слова не прозвучали, мов якесь ниття.
• Перетворіть образу на комплімент. «Спасибі тобі величезне!», «Як добре, що ти це помітив», «Спасибі за комплімент».
• Погоджуйтесь. «Ти маєш рацію», «Це правда, на сто відсотків!», «Люди часто помічають за мною подібне».
• Кажіть «Ну і що?» Або «Яка різниця». «Ну і що?.. Кому яке діло?», «І що далі?.. Що ти хочеш цим сказати?»
• Демонструйте хороші манери. Кажіть «Спасибі». «Дякую за коментар», «Я ціную твою думку». Кажіть так, щоб це звучало щиро, а потім розвертайтесь та йдіть звідти.
• Використовуйте сарказм. «Неначе мені не все одно?!», «Ой, не сміши мене!», «О, це просто чудово». Зовнішній вигляд і вираз обличчя повинні відповідати ситуації, тобто закочуйте очі та йдіть геть.
• Ігноруйте глузування. Йдіть, не звертаючи уваги на насмішника, уявіть, що він невидимий, киньте погляд на щось інше й засмійтеся, прикиньтеся, що вам абсолютно не цікава тема розмови, або зробіть вигляд, що ви не чуєте кривдника. Ця стратегія допомагає краще всього в тому випадку, якщо складно відповідати словами. Її краще використовувати там, де можна піти від кривдника, наприклад, у парку.
• Продемонструйте подив, здивування. «Справді? А я й не знав». «Спасибі, що сказав». Це повинно прозвучати з іронією, нібито насправді ви так не думаєте.
• Проявіть своє невдоволення. «Ти дійсно виводиш мене із себе своїми насмішками» або «Мені не подобається, що ти висміюєш мене перед іншими . Мені зовсім не смішно». «Якщо ти хочеш, щоб ми залишалися друзями, припини мене дражнити».

Як доносити свою реакцію ефективно й зупиняти кривдника:

• Визначте, це дружній жарт чи недружня насмішка. У першому випадку, якщо ви просто жартуєте, не звертайте уваги на колючі слова. Якщо має місце недружня насмішка, намагайтесь не гарячкувати.
• Подумайте, чи хочете ви піти на конфронтацію із кривдником. Якщо він виглядає здатним зробити вам боляче, кличте на допомогу.
• Дивіться насмішнику в очі. Не дивіться вниз. Високо тримайте голову й розправте плечі.
• Зберігайте спокій. Не дайте кривднику задоволення бачити, як він вивів вас із себе. Не гарячкуйте. Зробіть глибокий вдих, щоб залишатися спокійним, накажіть собі розслабитись або порахуйте до десяти.
• Реагуйте на глузування твердим і впевненим голосом за допомогою стратегії, яку ви відрепетирували. «Угамуйся!», «Спустись на землю!», «Дякую, але мені це вже казали», «О, ти помітив, це була проблема всього мого життя».
• Не ображайте й не дражніть кривдника у відповідь. Просто йдіть по своїх справах.

Батькам.

Небезпечні тренди соцмереж: як вберегти дитину від впливу сумнівних тенденцій

Соціальні мережі заманюють дітей цікавими конкурсами та викликами, це місце, де можна подражнити один одного і стати популярним. Але психологи попереджають, що бездумне наслідування трендів соцмереж небезпечне. І передусім, для дітей та підлітків, бо вони ще не мають критичного мислення.

"Лобні долі недостатньо розвинені і дитина не може дослідити наслідки своїх дій, що відбудеться, якщо я це зроблю. Вона не може планувати майбутнє", — пояснює психологиня Катерина Гольцберг.

Деякі з трендів у соціальних мереж можуть мати приховані або ж відкриті заклики до насильства, самотравмування чи розпусти. Тим не менш, вони схильні набувати вірусного характеру: користувачі, намагаючись «не відставати від інших», долучаються до них, не задумуючись про наслідки.

Анна Носач, засновниця школи дитячої безпеки стверджує: «Для них це розвага. Хоча видно, що багато хто соромиться виставляти подібні відео, але виставляють з підписом в стилі: "Я не винна — це такий тренд".

У даній ситуації, першочерговою задачею для батьків є попередження проблеми:

- Щоб уберегти дітей від у сумнівних челенджах та трендах — варто попередити їх про їх існування (щоб вони випадково самі не стали жертвами) і серйозно поговорити з ними про потенційну небезпеку для того, хто стає жертвою — навряд чи чиєсь життя є рівноцінною платою за лайки в соцмережах;
- Дитина може вдаватись до надмірного проведення часу в соціальних мережах через брак спілкування та уваги з боку батьків. Дозвольте собі більше живого спілкування з вашою дитиною;
- Щоб дитина не думала про такі ігри, її потрібно зайняти якимось позитивним захопленням. Не варто нав’язувати їй факультативи чи додаткові гуртки, проте можна заохочувати дитину до занять улюбленою справою;
- Заборонити ґаджети зовсім — не варіант, але можна обмежити час за ґаджетами;
- Необхідно реагувати на зміни в поведінці дитини: дитина менше спілкується з батьками, більше закривається в собі, вона може щось приховувати, наприклад, коли ви заходите до кімнати, вимикає ґаджет або закриває ноутбук тощо.

Про найголовнішим є тільки один спосіб, як запобігти спробам дітей нашкодити собі, це небайдужість. Учителів та однокласників, продавців та аптекарів, але насамперед – батьків. В дітей завжди будуть таємниці, але для того, аби дізнатися про їхні тривоги чи аж занадто креативні ідеї, психологи радять – просто почніть з ними говорити.

Педагогам.

ЯК СТВОРИТИ СИТУАЦІЮ УСПІХУ?

Ситуацію успіху можна сміливо називати джерелом внутрішньої енергії дитини, що допомагає їй з ентузіазмом долати труднощі та мотивує на навчання. Головний лозунг такої моделі навчання: успіх у навчанні сьогодні – успіх у подальшому житті.

Навіщо створювати ситуації успіху на уроках? Бо від них залежить результативність занять: школярі надихаються власними успіхами та стають більш впевненими у власних силах, перестають боятися публічних виступів, стають ще допитливішими та відчувають емоційне задоволення. Ще такий підхід корегує тривожність дітей, їхню невпевненість і самооцінку, розвиває ініціативність учнів та створює сприятливий психологічний клімат у класі. Переваг безліч! Саме тому ми підготували добірку дієвих моделювань ситуацій успіху на уроках.

Хваліть своїх вихованців:

Найпотужніший інструмент, який має вчитель для мотивації учнів – похвала. Однак його потрібно правильно використовувати: суцільні дифірамби лише змушують сумніватися у щирості педагога та знецінюють похвалу. Коли педагог має у своїй скарбничці слова для підтримки учнів, це допомагає їм:

§ подолати невпевненість («ми вже проходили цей матеріал, тож контрольна не буде для вас складною», «ми всі діємо та шукаємо способи, бо лише так може щось вийти», «люди навчаються на своїх помилках та шукають інші шляхи вирішення проблем»);

§ налаштуватися на позитивний результат праці («я вірю, що вам усе вдасться»);

§ радіти навіть незначним успіхам («у тебе не зовсім вийшло написати твір, однак ти чудово розкрив образ і характер головного героя», «найбільше мені сподобалось у твоїй роботі...», «найкраще тобі вдалося...», «у тебе сьогодні вийшло краще, ніж учора»).

Як часто варто хвалити? Однозначної відповіді немає, оскільки вчителі мають шукати індивідуальний підхід до кожної дитини: одних учнів похвала спонукає до досягнення нових вершин, а інших – демотивує. Це потрібно враховувати!

Оскільки школярі прагнуть самоствердитися не лише в очах учителя, а й серед однолітків, було б непогано зробити таку модель успіху традиційною: щоразу всім класом зустрічати оплесками переможця шкільного конкурсу, олімпіади чи будь-яких інших змагань. Така підтримка сприятиме тому, що дитина отримуватиме більше задоволення від навчання і намагатиметься повторити успіх знову і знову.

Ефект Розенталя:
Цей прийом ще називають ефектом навіювання. Суть полягає у тому, що вчитель має якомога сатіше говорити учням: «Ви зможете». Колектив теж має підтримувати кожного та кожну фразою: «Ти зможеш!». І, звісно, самі діти перед роботою над завданням мають подумки собі нагадати: «Так, я зможу». Покажіть дитині, заради чого чи кого потрібно виконати завдання: «Твоїм друзям потрібна допомога. Я вірю, що разом ви зможете впоратися». Це навіювання додаватиме школярам сил та натхнення, що допоможе виконати навіть складні види робіт.

Прийом «Еврика»:
Головна цінність цього прийому полягає у тому, що педагог створює ситуацію, де учень самостійно виконує завдання і робить для себе якісь відкриття про невідомі раніше факти. Наприклад, запропонуйте дитині передати образ головного героя твору за допомогою малюнку, музики, невеличкого відео, знятого самостійно, або навіть спробувати скласти вірш чи власну пісню. І от дивина! Виявляється, що можна не тільки краще зрозуміти тему, а ще й розкрити себе як митця! Такий підхід розвиватиме творчі навички школяра та розкриватиме його потенційні таланти. А ще цей прийом сприятиме тому, що діти пишатимуться собою і не втрачатимуть бажання вчитися.

Диференційоване навчання:
Давайте дітям завдання різного рівня складності. Виконуючи спочатку прості, а потім усе складніші завдання, учні відчцватимуть, що можуть перемогти, адже поступово виходить! Тобто учень працює над завданням, яке може виконати. Завдяки диференційованому навчанню найкмітливіші діти отримають шанс продемонструвати свою ерудованість, учні із середньою успішністю можуть виділитися своїм творчим підходом, а школярі із низькою успішністю отримають задоволення від виконаного завдання та навіть можуть поставити перед собою нову мету.

Право на вибір:
Іноді давайте дітям можливість самостійно обирати завдання. Зміст вправ має бути схожим, а учні мають обрати обсяг та складність виконання, індивідуальну роботу чи працювати у парах/групах. Також можна запропонувати дітям обирати, як саме вони будуть виконувати вправи: самостійно, чи з підказками вчителя. Така модель успіху формує у дітей уміння адекватно оцінювати власні здібності.

Проводьте інструктажі:
Щоразу перед виконанням складних завдань проводьте невеликі інструктажі-поради. Це допоможе дітям зменшити кількість помилок у процесі роботи, чи взагалі їх уникнути. У цілому такий підхід збільшує ймовірність правильного виконання вправи. Ви можете сказати щось на кшталт: «Скоріш за все, вам потрібно розпочати роботу з...» або «Виконуючи завдання, не забудьте про...».

Педагогічне навіювання:
Активувати бажання дітей виконувати завдання допоможе педагогічне навіювання. Цей прийом краще використовувати у молодших класах. Суть полягає у тому, що вчитель надихає учнів на виконання конкретних дій («Цікаво, що ж ви цього разу вигадаєте?»). Діти бачать, що вчитель дійсно зацікавлений у їхніх діях, а отже – прагнуть продемонструвати свої вміння.

Емоційне заохочення до навчання:
Прийом доволі простий, але дуже ефективний. Часто вчителі надто зосереджені на робочих моментах, через що забувають про те, що мають надто серйозний вигляд. Пам'ятайте, що учнів може заохотити вчитися проста усмішка чи ласкавий погляд, які без слів дають дитині зрозуміти контекст: я в тебе вірю; у тебе все вийде, не бійся; я навіть не сумніваюсь у позитивному результаті. Так учитель показує свою відкритість та повагу до учнів.

Не варто забувати, що учні тягнуться до знань тоді, коли керується здоровими мотивами та цікавістю – це дозволяє повірити у свій успіх. М'яка інтонація та словесні підбадьорювання, мелодійність мовлення та доброзичлива міміка створюють позитивний психологічний фон у класі, а це допомагає дітям легше впоратись із поставленими завданнями.

Дозвольте дітям повірити у те, що вони можуть легко впоратися із будь-яким завданням, і вони точно це зроблять!

ЯК ПРАЦЮВАТИ ТАК, ЩОБ НЕ СІЛА БАТАРЕЙКА?

Відпочинок. Не забувайте про відпочинок. Незважаючи на те, що для деяких карантинний час перетворився на суцільний «день бабака», не забувайте про те, що є вихідні. І на вихідних знайдіть можливість відпочити і не думати про роботу. Занурюйтеся у справи, які приносять найбільшу насолоду та від яких ви справді відчуваєте прилив життєвої енергії.

Базова турбота про себе, зокрема про своє фізичне «Я». Як би банально це не звучало, але задоволення своїх базових фізіологічних потреб у випадку профілактики вигорання є дуже значимим. Потурбуйтесь про свій 7-8 годинний щоденний сон, вчасний прийом збалансованої їжі, пийте достатню кількість рідини.

Відпочинок. Не забувайте про відпочинок. Незважаючи на те, що для деяких карантинний час перетворився на суцільний «день бабака», не забувайте про те, що є вихідні. І на вихідних знайдіть можливість відпочити і не думати про роботу. Занурюйтеся у справи, які приносять найбільшу насолоду та від яких ви справді відчуваєте прилив життєвої енергії.

Плануйте свою роботу. Погляньте реалістично на свої можливості й ресурси та відповідно плануйте роботу. Скидайте баласт. Не беріть на себе зобов’язання, які не здатні виконати, будьте помірним «працеголіком». Особливо уважно до планування роботи слід ставитися в умовах «карантинного» навчання, збалансовано підходити до обсягу завдань для самостійної роботи учнів, обмежувати трудомісткі завдання.
Не вимагайте від себе більшого. Один із кроків, який допомагає запобігти вигоранню, – не виснажувати себе будь-якою діяльністю. Під час карантину в багатьох з’явилася ілюзія вивільнення великої кількості часу, який потрібно чимось заповнити. Насправді, зараз не варто вимагати від себе більше, ніж звичайно. Карантин сам по собі завантажив нас понад нормою: мимоволі ми обробляємо збільшений потік інформації, який стосується пандемії, витрачаємо зусилля на налагодження віддаленої роботи, новим чином облаштовуємо побут, витрачаємо більше зусиль на підтримку близьких (наприклад, навчання власних дітей в новому форматі). Усе це «з’їдає» значну частину нашого часу та енергії.

Не вимагайте від себе більшого. Один із кроків, який допомагає запобігти вигоранню, – не виснажувати себе будь-якою діяльністю. Під час карантину в багатьох з’явилася ілюзія вивільнення великої кількості часу, який потрібно чимось заповнити. Насправді, зараз не варто вимагати від себе більше, ніж звичайно. Карантин сам по собі завантажив нас понад нормою: мимоволі ми обробляємо збільшений потік інформації, який стосується пандемії, витрачаємо зусилля на налагодження віддаленої роботи, новим чином облаштовуємо побут, витрачаємо більше зусиль на підтримку близьких (наприклад, навчання власних дітей в новому форматі). Усе це «з’їдає» значну частину нашого часу та енергії.

Робота в радість. Робота викладача є творчою. Подумайте над тим, що найбільше Вас радує та приносить задоволення? Знайдіть свій інтерес в нових гранях викладацької роботи в період дистанційного навчання. Подумайте, які відкриття Ви зробили для себе, які нові та корисні навички здобули? Чим цей досвід буде корисний Вам, як викладачу, у подальшому? Зосереджуйтеся на тих аспектах роботи, які приносять найбільше радості та емоційної віддачі.

І пам’ятайте, що вигорання є не хворобою, а негативним станом, який виникає на роботі під дією як робочих факторів, так і Ваших власних поведінкових стратегій. І цей стан не є вироком, цьому можна дати раду, просто треба вміти час від часу «натискати на паузу», уповільнюватися та давати собі час на відновлення та відпочинок.